Category Archives: Коли Ніцше плакав

Якраз навпаки – моя помилка полягала в тому, що я занадто довіряв. Я не готовий і не можу собі дозволити знову довіряти комусь.

Інколи я дивлюся на свій біль голови як на перейми мозку.

Якщо людина повсякчас мучиться й відчуває полегшення лише кілька днів за рік, якщо біль нищить її життя, то за таких передумов постають безнадія й песимістичні погляди на сенс життя.

Що я в ній шукав? Чого мені бракувало? Хіба я не жив на повну губу? То кому тут поскаржитися, що життя безповоротно веде мене дедалі вужчим каналом? Хто зрозуміє мої муки, мої безсонні ночі, мій флірт із самогубством?

Саме лише звучання мого імені отруює життя…

Я сказала, що мій друг у відчаї й може накласти на себе руки. Я прошу вас зцілити не тіло професора Ніцше, а відчай.